Глікоген та інтенсивність тренувань.

Дотримуватися здорового харчування – це не суворі обмеження, бажання бути занадто худим або необхідність позбавляти себе тих продуктів, які ви любите. Скоріше – це чудове самопочуття, більше енергії, краще здоров’я та прекрасний настрій.

Популярність здорового способу життя продовжує зростати в цьому році. Очікується, що тренд збагатиться ще більшим різноманіттям тенденцій та інструкцій.

Треба відзначити, що здорове харчування популярне не лише серед пересічних громадян, а й серед знаменитостей, які часто-густо започатковують нові модні дієти або правила харчування.

Так, зелені соки, корисні снеки та ланчбокси можна все частіше побачити в руках акторів, знаменитостей, членів професійних покерних та спортивних команд.

Проте здорове харчування – не панацея. Аби бути й залишатися здоровим потрібно активно та регулярно займатися спортом.

Вчені давно знають, що те, що ви їсте до, під час і після тренування, може посприяти, або ж навпаки, звести нанівець всі результати тренувань. То що ж рекомендують їсти дієтологи? Виявляється, якісні вуглеводи є важливими перед тренуванням, а пісні білки – після.

Що їсти перед фізичними навантаженнями

«Перш ніж займатися фізичними вправами, їжте вуглеводи, але не надто багато», – радить Ненсі Коен, професор кафедри харчування університету Массачусетсу в Амхерсті.

Вона рекомендує вживати від 1 до 4 грамів вуглеводів на кожні 2,2 кг маси тіла, якщо ви плануєте займатися фізичними вправами довше години. Для порівняння, середній банан містить близько 27 грамів вуглеводів. Згідно із загальними рекомендаціями дієтологів, якщо ви споживаєте 2000 калорій на день, з них 225-325 грамів має припадати на вуглеводи.

Коли слід їсти вуглеводи? Приблизно за 1-4 години до початку фізичного тренування.

Результати дослідження науковців з університету Сіднея в Австралії свідчать про те, що приймання вуглеводів може покращити ефективність фізичних вправ. Документ був опублікований у журналі «Харчування» у 2011 році.

Вивчивши 50 проведених попередньо рандомізованих досліджень щодо приймання вуглеводів та їх впливу на фізичні вправи, дослідники дійшли висновку, що споживання вуглеводів може підвищити ефективність фізичних вправ у дорослих.

Дослідження про те, як якісні вуглеводи можуть впливати на продуктивність фізичних вправ, а особливо витривалість, проводилось ще в 1930-х роках.

Спробуйте їсти яйця, крупи з молоком, тости з арахісовим маслом або фрукти та йогурт. Ці продукти можуть слугувати чудовим паливом для ранкових тренувань.

Що їсти під час фізичних вправ

Однією з найважливіших речей, про які потрібно пам’ятати під час фізичних навантажень – це гідратація, тобто споживання необхідної кількості води. Якщо ви плануєте тренуватися 45 хвилин чи менше, води буде достатньо для забезпечення ефективного тренування.

Для вправ на витривалість, що тривають від однієї до двох з половиною годин, орієнтуйтеся на споживання 30-60 грамів вуглеводів на годину. Вуглеводи допоможуть підсилити ефективність тренування та стануть доповненням до м’язового глікогену. Наприклад, середнє яблуко містить близько 25 грамів вуглеводів.

Залежно від виду спорту та уподобання людини, можна вибрати різноманітні корисні страви та напої на будь-який смак. Наприклад: соки, спортивні напої, батончики з гранолою, фрукти та інші продукти та напої з високим вмістом вуглеводів.

Що їсти після фізичних навантажень

Після занять спортом споживайте білок, наприклад молочні продукти, яйця, м’ясо та птицю.

Після тривалих або дуже інтенсивних тренувань експерти рекомендують споживати від 1 до 1.2 грамів вуглеводів на кілограм маси тіла, а також 15-25 грам білка протягом першої години після фізичного навантаження. Це не тільки поповнить запаси глікогену в м’язах, а й посприяє синтезу м’язового білка.

Для зразку, одне зварене вкруту яйце містить близько 6 грам білка. Після нaе дуже напружених тренувань їжте добре збалансовану їжу, яка включає якісний білок і вуглеводи. Це варто зробити протягом двох-трьох годин після закінчення фізичних вправ. До того ж, дуже важливо пити достатню кількість рідини, щоб відновити водний баланс організму.

Що робити, якщо після фізичних вправ ви відчуваєте біль у м’язах? Деякі дослідження говорять про те, що певні фруктові соки, такі як кавуновий і вишневий, можуть зменшити крепатуру м’язів після фізичного навантаження.

Загалом, раціон після тренування повинен включати рідини для відновлення водного балансу, вуглеводи для енергії та білок для відновлення м’язів.

Здорове харчування не повинно бути надмірно складним. Правда полягає в тому, що наріжним каменем здорового харчування має бути, наскільки це можливо, споживання свіжої їжі та уникання напівфабрикатів.

Експерти також рекомендують вживати продукти у вигляді, максимально наближеному до того, як їх створила природа.

Це може значно вплинути не тільки на результати ваших тренувань, а й на те, як ви думаєте, виглядаєте та почуваєтеся.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте Новини Кам'янця-Подільського в Telegram.

Академия Фитнеса – Украина on Facebook Watch

सम्बन्धित भिडियोहरू

Школа фитнеса и диетологии

१०५,३७१ जना पछ्याउनेहरू · पोषण विज्ञ

ProFit Convention

६,८६२ जना पछ्याउनेहरू · स्वास्थ्य/सौंन्दर्य

Denis Semenikhin

११८,२७९ जना पछ्याउनेहरू · खेलाडी

Lviv Fitness Weekend

४,१४२ जना पछ्याउनेहरू · खेलकूद तथा मनोरञ्जन

Kasta

१९०,३८७ जना पछ्याउनेहरू · एप पृष्ठ

Ufit

१,०१० जना पछ्याउनेहरू · स्वास्थ्य/सौंन्दर्य

Hanna Mashovets

३२ जना पछ्याउनेहरू · खेलकूद कार्यक्रम

Академия Фитнеса – Украина

२७८ जना पछ्याउनेहरू · शिक्षा

Жіночий клуб з Наталією Лелюх

१०,४४५ जना पछ्याउनेहरू · स्वास्थ्य/सौंन्दर्य

Професійна платформа

४,४५९ जना पछ्याउनेहरू · शिक्षा

Оппозиционная платформа – за жизнь

५०,६२५ जना पछ्याउनेहरू · राजनीतिक दल

Частота, інтенсивність і тривалість тренувань. | Національна Федерація Бойового Хортингу України

Частота, інтенсивність і тривалість тренувань

Зрозуміло, що частота занять і час відпочинку між ними є одними з визначальних факторів. Давайте спробуємо розібратися, як часто нам треба тренуватися.

Частота тренувань у тиждень визначається такими факторами, як обсяг і інтенсивність заняття, рівнем Вашої фізичної підготовки, а також поставленої перед Вами метою.

У заняттях фізичною культурою однаковий ефект може бути досягнутий відносно короткими (інтенсивними) щоденними тренуваннями й тривалими (але менш інтенсивними) тренуваннями 2-3 рази в тиждень. Оптимальна частота занять для тренування витривалості – 3-5 разів у тиждень, для силового тренування – 3 рази в тиждень.

Залежно від стажу тренувань і рівня фізичної працездатності частота занять може бути 1-2 рази в тиждень на початковому етапі, 2-3 рази в тиждень для людей із середньою й нижче середньою фізичною підготовкою й 4-6 разів у тиждень для людей добре підготовлених і адаптованих до занять спортом.

Якщо метою занять є тільки підтримка фізичної форми, то тренування до двох разів у тиждень буде цілком достатньо.

Інтенсивність і тривалість тренування

У різних видах фізичної діяльності інтенсивність тренування визначається різними параметрами. Наприклад, в аеробних тренуваннях основним показником інтенсивності є частота серцевих скорочень (ЧСС), а в тренуваннях сили величина обтяження й кількість повторень. У данній статті розглянемо, як визначається інтенсивність в аеробних тренуваннях.

Визначення інтенсивності навантаження по ЧСС полягає в тім, що існує максимальна ЧСС (Чссmax) для кожної людини, яка визначається по формулі: 220-вік.

Інтенсивність аеробного навантаження виміряється у відсотках від максимальної ЧСС. Наприклад, для людини у віці 30 років максимальна ЧСС дорівнює 220-30=190.

Якщо вона виконує навантаження на пульсі рівному 160 ударів у хвилину, то це буде відповідати навантаженню 85% від Чссmax.

Залежно від характеру енергозабезпечення всі аеробні тренування можна розділити на 5 зон інтенсивності (див. таблицю).

Зона інтенсивності  % від ЧССmax Найбільшатривалість навантаження Вид енергозабезпечення Загальний опис
Максимальної аеробної потужності 96-100 3-10 хвилин М'язовий глікоген В оздоровчому тренуванні не використовується.
Околомаксимальної аеробної потужності 90-95 10-30 хвилин М'язовий глікоген, жири й глюкоза крові Періодично може використовуватися добре підготовленними людьми для розвитку швидкісної витривалості. В оздоровчому тренуванні також не використовується.
Середньої аеробної потужності 68-79 110-180 хвилин Жири, м'язовий глікоген, глюкоза крові Використовується для підтримки й розвитку рівня загальної витривалості. Рекомендується як метод зниження ваги.
Малої аеробної потужності 180 хвилин Жири, м'язовий глікоген, глюкоза крові Використовується як метод реабілітації після перенесених захворювань.

Як видно з таблиці, кожна зона інтенсивності має свій граничний час тривалості заняття, що може варіювати в залежності від рівня фізичної підготовки займаючогося.

Якщо проводити тренування в певній зоні інтенсивності довше гранично припустимого часу, то дуже ймовірно, що через кілька таких тренувань наступить перевтома організму й інтерес до занять зникне.

Якщо тренування проводити менше покладеного часу, то ефективність заняття буде дуже низька, що також сприяє проваллю інтересу до занять.

Глікоген

Схема двомірного перерізу через молекулу глікогену, в центрі розташований білок глікогенін
Структура глікогену

Глікоге́н (також відомий як «тваринний крохмаль», попри неточність цієї назви) — полісахарид, гомополімер α-глюкози, основна форма її зберігання в клітинах тварин, більшості грибів, багатьох бактерій та архей. В людському організмі головними місцями накопичення глікогену є печінка та скелетні м'язи.

Здатність печінки підвищувати концентрацію глюкози в крові та наявність у ній крохмалеподібної речовини, яку було названо глікогеном, була відкрита в 1875 році Клодом Бернаром[1][2].

Хімічна будова

Глікоген є гомополімером α-глюкози, залишки якої з'єднані між собою (α1→4)-глікозидними зв'язками. Кожні 8—10 мономерних залишків відбувається галуження, бічні гілки приєднані (α1→6)-зв'язками. Таким чином молекула глікогену значно більш компактна і розгалужена ніж крохмалю[3]. Ступінь полімеризації близький до такого в амілопектину[4].

Всі розгалуження глікогену мають нередукуючі кінці, отже якщо кількість гілок рівна n, то у молекулі буде n-1 нередукуючих кінців і всього один редукуючий. Коли відбувається гідроліз глікоген з метою використання його як джерела енергії, залишки глюкози по одному відщеплюються від нередукючих кінців. Їх велика кількість дозволяє суттєво прискорити процес[3].

Найбільш стабільною конформацією гілок із (α1→4)-зв'язками є щільна спіраль із шістьма залишками глюкози на оберт (площина кожної молекули повернута на 60° відносно попередньої)[5].

Для виконання своєї біологічної функції: забезпечення максимально компактного зберігання глюкози та одночасно можливості її швидкої мобілізації, глікоген повинен мати будову оптимізовану за кількома параметрами: 1) кількістю ярусів (рівнів) галуження; 2) кількістю гілок у кожному ярусі; 3) кількістю залишків глюкози у кожній гілці.

Для молекули глікогену зі сталим числом мономерних ланок кількість зовнішніх гілок, з яких може мобілізуватись глюкоза до точки галуження, падає зі зростанням середньої довжини кожної гілки.

Щільність найбільш зовнішніх гілок стерично обмежена, через це максимальний розмір молекули глікогену зменшується зі збільшенням кількості гілок на одному рівні.

Зрілі молекули глікогену різного походження мають в середньому 12 ярусів галуження, на кожному із яких розміщується в середньому по дві гілки, кожна зі яких містить близько 13 залишків глюкози. Математичний аналіз показав, що така будова дуже близька до оптимальної для мобілізації максимальної кількості глюкози за мінімальний час[6].

Поширення і значення

Гранули глікогену у м'язовій клітині

Глікоген є формою запасання глюкози у тварин[3][4], грибів[7], деяких бактерій (зокрема ціанобактерій[8]) та архей[9]. У мікроорганізмів глікоген більш менш рівномірно розкиданий по цитоплазмі клітини у вигляді гранул діаметром 20—100 нм, їх зазвичай можна побачити тільки через електронний мікроскоп. Якщо клітина містить багато глікогену вона стає червоно-коричневою при зафарбовуванні розчином йоду[10]. У хребетних тварин найбільші кількості глікогену запасаються печінкою, де він може становити 7—10 % загальної маси[11] (100 —120 г у дорослої людини), та скелетними м'язами (1-2 % від загальної маси)[11]. Невеликі кількості глікогену знаходяться в нирках, і ще менші — в певних гліальних клітинах мозку і білих кров'яних тільцях.

Запасання глюкози не у вільній формі, а саме у вигляді полісахаридів диктується двома причинами. По-перше, якби, наприклад, у гепатоциті вся маса глюкози, що входить до складу глікогену, перебувала у вільному стані, її концентрація сягнула би 0,4 моль/л.

А це у свою чергу призвело би до значного підвищення осмотичного тиску цитозолю, надмірного надходження води у клітину і її розривання[12]. По-друге, така висока концентрація глюкози зробила би фактично неможливим її активний транспорт з оточення клітини, у випадку гепатоцита із крові, де рівень глюкози становить всього 5 ммоль/л[3].

Зберігання ж глюкози у формі глікогену дозволяє скоротити її концентрацію у клітині до 0,01 мкмоль/л[12].

Запаси глікогену у людей значно менші ніж запаси жирів.

Останні мають ряд переваг: по-перше, вони дають можливість отримати більше ніж вдвічі більше енергії ніж така ж маса вуглеводів, по-друге, це гідрофобні молекули і, на відміну від вуглеводів, не потребують гідратації, а це дозволяє скоротити масу енергетичних запасів.

Проте глікоген є швидшим джерелом енергії, крім того в організмі тварин відсутні метаболічні шляхи перетворення жирних кислот у глюкозу, а отже вони не можуть використовуватись мозком і в анаеробному метаболізмі м'язів[12].

У гепатоцитах глікоген зберігається у вигляді великих цитоплазматичних гранул. Елементарна так звана β-частинка, що є однією молекулою гілкогену, має діаметр близько 21 нм і включає до 55 000 залишків глюкози та має 2000 нередукуючих кінців.

20—40 таких часточок разом утворюють α-розетки, які можна бачити у під мікроскопом у тканинах тварин, яких добре годують. Проте вони зникають після 24-годинного голодування.

Глікогенові гранули — це складні агрегати, до складу яких крім самого глікогену входять ферменти, що синтезують і розщеплюють його, а також регуляторні молекули[12].

Глікоген у м'язах слугує джерелом швидкої енергії як за аеробного, так і за анаеробного метаболізму. Його запаси можуть бути вичерпані за одну годину інтенсивного фізичного навантаження.

Регулярне тренування дозволяє збільшити запаси глікогену в м'язах, внаслідок чого вони можуть довше працювати без втоми[13]. У печінці глікоген є резервом глюкози для інших органів, на той випадок, якщо її надходження із їжею обмежене.

Особливо важливий такий запас для нейронів, які не можуть використовувати жирні кислоти як енергетичний субстрат. Печінковий запас глікогену під час голодування вичерпується за 12—24 годин[12].

Глікоген також міститься у секреті залоз матки, який вони виділяють в її порожнину у постовуляційний період менструального циклу після запліднення. Тут полісахарид використовуються як джерело живлення для ембріона до його імплантації[13].

Глікоген також надходить в організм із їжею і розщеплюється у тонкому кишківнику гідролітичними ферментами[12].

Метаболізм глікогену

Розщеплення глікогену

Розщеплення глікогену відбувається двома основними шляхами: під час травлення він гідролізується до глюкози, яка може всмоктуватись клітинами епітелію тонкого кишківника.

Внутрішньоклітинне розщеплення запасів глікогену (глікогеноліз) йде шляхом фосфоролізу, продуктом якого є глюкозо-1-фосфат, цей шлях дозволяє зберегти частину енергії глікозидних зв'язків шляхом формування фосфатного естеру[14]. Таким чином для включення утвореної глюкози у гліколіз або пентозофосфатний шлях не потрібно затрачати АТФ.

Крім того утворення глюкозо-1-фосфату є вигідним для м'язів, оскільки для цієї сполуки нема переносників у плазмалемі, і вона не може «втікати» із клітини[15].

Гідроліз глікогену під час травлення

У людини перетравлення глікогену (як і крохмалю) починається у ротовій порожнині, де на нього діє α-амілаза слини. Цей фермент гідролізує внутрішньомолекулярні (α1→4)-зв'язки і розщеплює полісахариди до олігосахаридів. У шлунку амілаза слини інактивується через високу кислотність середовища.

Шлунковий сік не містить ферментів для перетравлення вуглеводів. У дванадцятипалій кишці на (α1→4)-зв'язки глікогену діє панкреатична α-амілаза, а на (α1→6)-зв'язки — спеціальний дерозгалужуючий фермент аміло-1,6-глікозидаза.

Так завершується гідроліз глікогену до мальтози, яка під впливом пристінкового ферменту тонкого кишківника мальтази (α-глюкозидази) перетворюється у глюкозу і всмоктується[16].

Глікогеноліз

Схема реакцій глікогенолізу
Докладніше: Глікогеноліз

Внутрішньоклітинний глікоген м'язів та печінки розщеплюється у процесі глікогенолізу, в якому беруть участь три ферменти: глікогенфосфорилаза, глікогендерозгалужуючий фермент та фосфоглюкомутаза. Перший із них каталізує реакцію, в якій неорганічний фосфат атакує глікозидний (α1→4)-зв'язок між двома останніми залишками глюкози із нередукуючого кінця, внаслідок чого відбувається відщеплення останнього залишку у вигляді глюкозо-1-фосфату. Кофактором у цій реакції виступає пірідоксальфосфат[14].

Глікогенфосфорилаза послідовно відщеплює по одному мономеру від нередукуючого кінця поки не досягає місця віддаленого на чотири залишки від (α1→6)-зв'язку (точки галуження). Тут вступає в дію біфункціональний (в еукріот[17]) дерозгалужуючий фермент.

Спочатку він каталізує трансферазну реакцію, що полягає у перенесенні блоку із трьох глюкозних залишків із гілки на найближчий нередукуючий кінець, до якого він прикріплюється (α1→4)-зв'язком.

Після цього дерозгалужуючий фермент проявляє (α1→6)-глюкозидазну активність, яка полягає у розщепленні (α1→6)-зв'язку і виділенні вільної глюкози[14][15].

Утворений глюкозо-1-фосфат перетворюється фосфоглюкомутазою до глюкозо-6-фосфату, який у скелетних м'язах вступає у процес гліколізу. У печінці глюкозо-6-фосфат також може транспортуватись в ендоплазматичний ретикулум, там підлягати дії глюкозо-6-фосфатази (м'язи позбавлені цього ферменту), перетворюватись у глюкозу і виділятись у кров[14][18].

Біосинтез глікогену

Докладніше: Глікогенез

У незначній мірі біосинтез глікогену (глікогенез) відбувається майже у всіх тканинах організму, проте найбільше він виражений у печінці та м'язах.

Цей процес розпочинається із глюкозо-6-фосфату, що утворюється із глюкози в гексокіназній або глюкокіназній реакції. Частина глюкози, що поступає в організм із їжею, спочатку поглинається еритроцитами, які використовують її для отримання енергії у процесі молочнокислого бродіння.

Утворений лактат у гепатоцитах перетворюється до глюкозо-6-фосфату в процесі глюконеогенезу[19].

Метаболічні шляхи біосинтезу та розпаду певних сполук зазвичай відрізняються принаймні деякими із реакцій. Метаболізм глікогену був першим відкритим прикладом цього важливого принципу. 1957 року Луїс Лелуар встановив, що в процесі глікогенезу використовується не глюкозо-1-фосфат, а уридиндифосфатглюкоза[20].

Глюкозо-6-фосфат спершу перетворюється до глюкозо-1-фосфат під впливом фосфоглюкомутази. Продукт цієї реакції стає субстратом для ферменту УДФ-глюкозофосфорилази, яка каталізує реакцію:

Глюкозо-1-фосфат + УТФ → УДФ-глюкоза + ФФн.

Оскільки пірофосфат відразу розщеплюється неорганічною пірофосфатазою, то рівновага реакції сильно зміщена в сторону утворення УДФ-глюкози. Остання є субстратом для глікогенсинтази, що переносить залишок глюкози на нередукуючий кінець молекули глікогену[21].

Утворення бічних гілок забезпечує гілкозил-(4→6)-трансглікозилаза (розгалужуючий фермент).

Вона відщеплює від гілки, що містить більше 11 мономерних одиниць 6—7 останніх і переносить їх на C6 гідроксильну групу залишку глюкози у більш внутрішньому положенні на тій самій або іншій гілці.

Таким чином відбувається галуження, необхідне для кращої розчинності глікогену, та доступу більшої кількості ферментів синтезу та розщеплення до нередукуючих кінців[22].

Глікогенсинтаза може синтезувати глікоген тільки за умови наявності праймера — готового полімеру глюкози із принаймні шістьма мономерними одиницями. Утворення молекул глікогену de novo можливе тільки завдяки білку глікогеніну, що виступає одночасно і «затравкою», на якій збираються нові гілки глікогену і ферментом, що каталізує початок утворення перших із них[22].

Глікогенез та глікогеноліз мають складну систему регулювання на кількох рівнях. Багато із ферментів, що беруть участь у цих процесах є алостеричними і можуть змінювати свою активність пристосовуючись до потреб клітини. Кількість запасів глікогену також регулюється на гормональному рівні для підтримання гомеостазу цілого організму[23].

Клінічне значення

Порушення обміну глікогену спостерігається при багатьох захворюваннях людини, зокрема при цукровому діабеті. Існує також ряд спадкових розладів, пов'язаних із надмірним відкладанням глікогену в печінці, вони називаються глікогенозами.

Вони зазвичай супроводжуються вираженою гіпоглікемією (зниженим вмістом глюкози в крові) між прийомами їжі. Перший глікогеноз був описаний в 1929 року Едгаром фон Гірке[24], великий внесок у дослідження цих захворювань зробила Герті Корі.

Зараз відомо 13 форм глікогенозів, викликаних порушеннями у функціонуванні різних білків[25].

Примітки

  1. ↑ Ali H., Anwar M, Ahmad T., Chand N. (2006). Diabetes Mellitus from Antiquity to Present Scenario and Contribution of Greco-Arab Physicians. JISHIM 5: 46–50. 
  2. ↑ Bilous, Rudy W (2010). Handbook of diabetes (вид. 4th). Wiley-Blackwell. с. 5. ISBN 978-1-4051-8409-0.

     

  3. а б в г Nelson et al, 2008, с. 246
  4. а б Voet et al, 2011, с. 370
  5. ↑ Nelson et al, 2008, с. 248
  6. ↑ Voet et al, 2011, с. 647
  7. ↑ Prescott, 2002, с. 557
  8. ↑ Prescott, 2002, с. 472
  9. ↑ Prescott, 2002, с. 454
  10. ↑ Prescott, 2002, с.

     51

  11. а б Nelson et al, 2008, с. 594
  12. а б в г д е Nelson et al, 2008, с. 595
  13. а б Marieb, 2006
  14. а б в г Nelson et al, 2008, с.

     596

  15. а б Berg et al, 2007, с. 594
  16. ↑ Березов et al, 1998, с. 320
  17. ↑ Berg et al, 2007, с. 595
  18. ↑ Berg et al, 2007, с. 596
  19. ↑ Nelson et al, 2008, с. 599
  20. ↑ Berg et al, 2007, с. 604
  21. ↑ Nelson et al, 2008, с. 600
  22. а б Nelson et al, 2008, с.

     601

  23. ↑ Berg et al, 2007, с. 593
  24. ↑ Berg et al, 2007, с. 611
  25. ↑ Nelson et al та 2008, 598

Джерела

  • Berg JM, Tymoczko JL, Stryer L (2007). Biochemistry (вид. 6th). W.H. Freeman and Company. ISBN 0-7167-8724-5. 
  • Nelson D.L., Cox M.M. (2008). Lehninger Principles of Biochemistry (вид. 5th). W. H. Freeman. ISBN 978-0-7167-7108-1. 
  • Prescott L.M. (2002). Microbiology (вид. 5th). McGraw−Hill. ISBN 0-07-282905-2. 
  • Marieb EN, Hoehn K (2006). Human Anatomy & Physiology (вид. 7th). Benjamin Cummings. ISBN 978-0805359091. 
  • Voet D., Voet J.G. (2011). Biochemistry (вид. 4th). Wiley. с. 487—496. ISBN 978-0470-57095-1. 
  • Березов Т. Т., Коровкин Б. Ф. (1998). Биологическая химия: Учебник. (вид. 3). Москва: Медицина. с. 704. ISBN 5-225-02709-1. 

Посилання

  • ГЛІКОГЕН //Фармацевтична енциклопедія
  • ГЛІКОГЕН //ЕСУ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*